Каталог
(044) 227-27-29
UAH
USD
EUR
RUB
пн - пт с 10:00 до 20:00 сб - вс с 11:00 до 18:00
(097) 880-6379
(066) 668-0284
(063) 411-1256

Куди ми всі йдемо?

Автор огляду: Ирина Акчурина
25.08.2020

Для багатьох мешканців нашої планети неминучий факт смерті звучить так неприємно, що вони понавигадували стільки ж термінів-замінників, аби позбутися навіть згадки про те страхітливе слово, що починається на літеру «С». В Австралійському онлайн-музеї є навіть вебсайт, що називається «Смерть - останнє табу». У 1970-х роках англійський антрополог на ім’я Джеффрі Корнер зауважив: «Смерть фактично позбавила секс першості в переліку заборонених тем для спілкування серед порядних людей», його слова актуальні донині. Як ніколи раніше, секс швидко пішов у маси завдяки кіноіндустрії, телебаченню, радіопрограмам, книгам, журналам, рекламі, у той час як тему смерті досі оминають десятою дорогою. Ми чомусь кажемо «відійшов до Господа», «перейшов у інше Царство», «більше не з нами». 

Безмежна кількість інтернет-ресурсів рясніє найвитонченішими евфемізмами, змальовуючи смерть як «глибокий сон», «інший берег», «кінець» або ж варіаціями на зразок «два метри під землею», «деанімація», «залишив цю залу» тощо. Трапляються і жартівники - «копита відкинути», «подати останній гудок», «ґеґнути», «простягти ноги», «здохнути, як собака», «дати дуба», «відкинути хвоста», «зіграти в жмурка», «склеїти ласти». У Сполучених Штатах «винуватців події» часто називають «терапевтами душ наших», похоронні бюро - «домом спочинку», кладовище - «меморіальним парком», надгробні плити - «горизонтальною позначкою». Деякі медичні заклади досягай нечуваних вершин у термінотворенні: «негативний результат догляду за пацієнтом», визнаючи правду й водночас уникаючи того слова, що ріже людям слух.

Уникнення цієї теми свідчить про те, що не менш універсальною проблемою є її страх смерті. Американський кінопродюсер Вуді Аллен промовив відомі слова: «Я не боюся помирати. Просто не хочу бути там, де вона з’явиться». Хіба його жонглювання словами допоможе уникнути фатальної зустрічі? Французький мислитель XIX століття Жан-Жак Руссо був близький до істини, коли заявив: «Кожен, хто прикидається дурником, мовляв, не боїться смерті, - брехун, у той час як Біблія якраз і не перебільшує проблему, коли наприклад, змальовує людину, яку привели до ”царя жахів“» (Иова 18:14). Це пояснює те, чому люди неохоче говорять про смерть, а також їхні спроби вивітрити її геть із голови. Смерть викликає глибоке занепокоєння, навіть мучить, розчаровує та лякає, тож не дивно, що в Біблії сказано про тих, «хто все життя страхом смерті тримався в неволі» (До євреїв 2:15).

Одна з найочевидніших причин страху смерті - це страх болю. Англійський проповідник і поет Джеффрі Стаддерт Кеннеді якось сказав, що особа, яку не турбує проблема болю, хворіє або на черствість серця, або на сухість мізків. Ціла енциклопедія недугів, таких як зубний біль, мігрень, артрит, радикуліт і плеврит можуть спричиняти біль, часто нестерпний, хоча більшість джерел болю не є смертними і піддаються лікуванню. Незважаючи на це, ніхто, принаймні з тих, у кого все гаразд зі здоровим глуздом, не радітиме перспективі місяців, а то й років тяжких страждань, знаючи, що ситуація усе погіршуватиметься і погіршуватиметься, доводячи життя до точки передсмертної агонії.

Також існує страх втратити все здобуте непосильною працею. В останні роки свого розкішного життя, якими легендарний англійський гольфіст Саймон Дайсон насолоджувався під час Європейських турнірів, на запитання «Чи існує щось таке, що вас лякає?» відповів: «Смерть. Я досягнув такого рівня, коли можу дозволити собі все, чого тільки душа забажає... Помирати, як мені здається, не найкраща ідея». Перспектива втратити усе здобуте - одна з багатьох людських фобій.

Ще один їхній різновид - страх невідомості. Незалежно від того, хто на якій соціальній сходинці перебуває, усі ми живемо в знайомому для нас середовищі, якому притаманні зрозумілі наочні образи й звуки, що допомагають почуватися, як вдома. Нас оточує улюблене майно, у нас є коло друзів, з якими приємно спілкуватися, у нашій свідомості море надій, амбіцій, планів та мрій.

Смерть позбавляє нас усього цього, виштовхуючи на територію невідомого, де темрява й лячна порожнеча, де немає вказівників чи дорожніх знаків. Не дивно, що багатьох такі перспективи лякають.

Також існує страх зустрічі з Богом. Мільйони людей, які майже ніколи не думають про Бога (за винятком, хіба що, присутності на поховальних церемоніях), час від часу відчувають, як по шкірі пробігає холодок - інстинктивне передчуття невідворотності зустрічі зі своїм Творцем. Відомий британський автогонщик Стірлінг Мосс здобув шістнадцять гран-прі Формули-1. Казали, що такому, як він, чемпіонат світу не потрібен. Гонщик Мосс уславився відважним характером та ризиковими маневрами на перегонах. Опинившись на вершині слави, в одному з інтерв’ю він зізнався: «Я боюся смерті. Знаю, що вона передбачає зустріч зі своїм Творцем, тому лякатися начебто не потрібно. Але я боюся».

Із цим тісно пов’язана ще одна фобія - страх останнього суду Божого. В одній із радіопрограм ВВС відому гуманістку Марґаніту Ласку запитали: яких найбільших проблем не уникнути жодній людині? Марґаніта відповіла: «Ми самотні, ми винні й усі ми помремо». Відчуття провини та усвідомлення смерті вказують на існування певних наслідків життя, тож багатьох гризе прихований страх, пов’язаний із зустріччю сам на сам із Богом, яку не вважать веселенькою вечіркою. Навпаки, настане мить, коли все життя постане, мов на долоні, перед воістину Святим, за словом якого, ніщо нечисте не увійде до Царства Небесного (Об’явлення 21:27). Як висловився сучасний британський богослов Дж. I. Пакер, «Жодна людина не позбавлена інтуїтивного відчуття реальності суду Божого»

Біблія неодноразово ілюструє людський страх суду Божого і в цьому житті, й у тому. Коли від пророка Самуїла ізраїльський цар Саул почув про те, що через його гріх Бог віддасть його та увесь народ в руки запеклих ворогів - филистимлян, то «відразу жахнувся і впав на землю, - він дуже налякався» (1 Самуїла 28:20). Коли апостол Павло сказав кілька слів Феліксу, язичницькому правителю Юдеї, «про праведність, стриманість та майбутній суд»“ (Дії 24:25), той «перелякався». В одному з найдраматичніших біблійних уривків бачимо невеличкий фрагмент того дня, коли безліч безбожників віч-на- віч зустрінуться з Творцем: «А земні царі, вельможі, тисяцькі, багатії, сильні, кожний раб і вільний сховалися в печерах та в гірських ущелинах, гукаючи до гір та до скель: ’’Упадіть на нас і сховайте нас від обличчя Того, Хто сидить на престолі, та від гніву Агнця! Адже прийшов великий день Його гніву, - і хто може встояти?“» (Об’явлення 6:15-17).

Чи має це нас дивувати? Хіба не існує чогось страшнішого, аніж знати про те, що в момент смерті (що може настати коли-завгодно, де завгодно і без попередження), ми сам на сам зустрінемося зі святим та праведним Богом, перебуваючи у тому морально-духовному стані, виправити який уже не зможемо?

Смерть - реальність для кожної живої душі, а найтверезіший підхід до цієї проблеми полягає в тому, щоб підійти до неї чесно, уважно дослідити її та мудро підготуватися до неї. Цю книжечку написано для того, щоб допомогти вам з’ясувати ці три аспекти, керуючись не людськими спекуляціями чи здогадками, а світлом Святого Письма, яке є «Словом Божим, живим та тривалим» (1 Петра 1:23).

Як сприймати закінчення земного шляху: з невизначеністю і страхом чи з впевненістю і раістю?

Відповідь на це питання у книзі Джона Бланшарда «Куди ми всі йдемо?»