На сторожі істини

У сучасному світі цінність доказів істинності християнства атакується з двох протилежних напрямів. Здебільшого світське суспільство просто ігнорує те, що стверджує християнство. У світі панує уявлення, що християнство, як, зрештою, і всі інші релігії, є пережитком темного минулого, і поширене воно переважно серед невігласів, які не в змозі, або не бажають подивитися в очі тверезій реальності: коли не існує Бога, коли немає життя після смерті та коли у Всесвіті не існує остаточної мети, тоді немає сенсу окрім того, який ми самі для себе створюємо. Так звані «докази» віри насправді є лише її логічними поясненнями, а втім, її не можна цілковито обґрунтувати раціонально, але яку також люди не в змозі відкинути емоційно. Найбільш послідовні секуляристи цілком готові визнати, що зі «смертю» ідеї Бога також помирає будь-яка довіра до нашої власної природи як раціональної істоти.

Близько століття тому світський педагог Джон Дьюї стверджував, що будь-яка наша істина - це лише наш спосіб пристосування до навколишнього середовища, і ми не повинні думати, що дійшли будь-якої об’єктивної істини, яка насправді відповідає реальності. Іронія такого підходу в тому, що і він, і ті, хто з ним сьогодні погоджуються, продовжують писати книги та мають нахабство читати нам лекції з приводу того, чому ми повинні відмовитись від своїх «застарілих» поглядів на те, чим є істина і як її можна пізнати.

На жаль, часто те, у що вірять християни, стає приводом до зневіри. Люди відмовилися визнавати цінність доказів на підтримку релігії чи християнської віри. Ці напади на докази походять від тих, хто зводить релігію (і в деяких випадках - християнство) лише до рівня емоцій, чи, можливо, лише любові, водночас ігноруючи глибинну потребу людини в істині, а отже, і не турбуючись про будь-яку необхідність у доказах на підтримку істини. Навіть деякі християни, які віддані об’єктивним твердженням істини, інколи відкидають обґрунтованість і цінність доказів християнства. У певному сенсі християнство просто зводиться до красивої ідеї, що ніяк не може бути підтверджена чи доказами, чи здоровим глуздом, але є настільки чудовою і корисною, що ми повинні вірити, що вона є правдою.

Християнин, який ґрунтується на Біблії, захищений від обох цих крайнощів. Упродовж тисячоліть християнські мислителі з надзвичайною послідовністю навчали, що людська мудрість та використання доказів відіграють важливу, хоч і дуже обмежену роль у християнському досвіді та служінні. Вони, фактично, стверджували, що людина була створена схожою на Бога (Буття 1:2, Буття 5:3), і цей образ Божий містив як здатність раціонально мислити (Колосян 3:10), так і здатність до спілкування з Богом (Ефесян 4:24). Таким чином, людина має природне вроджене знання Бога та Його закону (Римлян 2:14-15, Римлян 1:19-21) не в значенні наявності у розумі набору доктрин від народження, але - внутрішньої пристосованості та здатності до пізнання Бога (тобто розум людини є не чистим листком, а подібний до футляра скрипки, що просто вміщає в себе інструмент, для якого він і був виготовлений).
Об’єктивних доказів існування Бога, надприродності християнства та істинності Писання цілком достатньо, щоб привести до певності (або до ймовірності в майже безкінечному ступені) усіх, хто має чесний та неупереджений розум (Римлян 1:18-25, Івана 5:33-36, Дії 1:33 і багато інших уривків). Ці докази слід наводити в наших свідченнях невіруючим (див. Ісаї 1:18, Повторення Закону 13 і 18, 2 Петра 3:15).
На жаль, розум жодної людини від часів падіння Адама не є чесним та неупередженим. Гріх пошкодив уроджене знання про Бога і зіпсував здатність людини належним чином оцінювати об’єктивні докази (1 Коринтян 1:14, Римлян 1-3).

Однак ця зіпсутість розуму не є абсолютною, а її ступінь ииянляпьси по-різному, залежно від того, наскільки сфера, вивченням якої займається людина, є близькою до засадни- чих принципів християнства. У царині математики, наприклад, плотська людина доходить тих же практичних висновків, що і людина спасенна (Луки 15:8). Знання про існування Бога та розуміння Його природи є набагато важливішим для розвитку нашого духовного життя; тому гріх викривляє розум більшою мірою, коли доходить до цієї сфери. Воскресіння Ісуса, Його божественність і Його відкуплення ще сильніше впливають на духовне життя, а отже, у цих питаннях розум людини найбільше затьмарений гріхом (див. Римлян 2:20-21, 1 Коринтян 2:14).
Однак, незважаючи на вплив гріха, невідроджена людина часто навіть доходячи якогось помилкового уявлення про Бога, може знати, що Він існує і має вічну й нескінченну природу (Римлян 2:20-21, Якова 2:19), може усвідомити, що Йому слід поклонятися (Дії 17:23), може пізнати моральні закони - що є правильно, і що неправильно (Римлян 2:14-15), а в деяких випадках може насправді знайти шлях до спасіння (Євреїв 6:4, 2 Петра 2:21). Усе це - через загальну благодать.

Апологетика базується на недоведеному припущенні, що істина існує. І під істиною ми розуміємо змістовну відповідність стандарту дійсності. Ми маємо право припустити це, тому що вона не може бути заперечена (наприклад, Блаженний Августин стверджував, що заперечувати це - означає насправді не лише стверджувати істину, але й стверджувати те, що ви її маєте). І ми перевіряємо істину, демонструючи, що вона є систематично послідовною. За горизонталлю вона узгоджується сама з собою і за вертикаллю вписується в факти зовнішнього світу.
Істина не є вищою від Бога, щоб Його можна було за допомогою неї судити. Істина є аспектом Божої природи, Божим атрибутом. Бог справді завжди обирає робити те, що відповідає Його власній природі. Він завжди в згоді з Самим Собою, тому що такою є Його вічна природа.
Ми могли б розпочати нашу апологетику з Бога як нашої головної гіпотези. Якби ми це зробили, то виявили б (якщо думаємо правильно), що насправді ми не маємо права покладатися на наші висновки, окрім лише того факту, що Бог є Богом раціональним і створив нас за Своїм образом, а також створив раціональний світ, який ми можемо досліджувати.

З іншого боку, якщо ми розпочнемо з істини, то повинні (якщо правильно думаємо) виявити, що Бог через природу та Біблію є відкриттям Його Самого для нас. З цього і розпочинає Лінн Гарднер свою чудову книгу «На сторожі істини. Тверезий погляд на докази». Вона відображає біблійно підтверджений і справді божественно контрольований спосіб нести наше свідчення про Христа. Якщо лише розум невіруючого не зіпсутий хибною філософією, він готовий погодитись, що існує таке поняття, як істина, і що вона варта того, щоб за нею слідувати.
Потім, крок за кроком, у дуже зрозумілому стилі, який є одночасно і цікавим, і переконливим, Лінн Гарднер показує, що багато загальних уявлень щодо релігії та християнства просто не відповідають фактам Усесвіту, у якому ми живемо. Якщо невіруюча людина прагне бути послідовною, вона повинна або відмовитися від цих нехристиянських поглядів, або ж прийняти істину християнства.

На жаль, у наш час Церква не змогла ефективно надати невіруючим послідовну, зрозумілу і цікаву аргументацію істинності християнства. Вона не зробила цього навіть для власних прихожан. А найгірше, що вона не навела такої аргументації навіть для власних дітей. Таким чином, ми вирощуємо покоління неосвічених прихожан - християн, але настільки кволо проінформованих, що вони абсолютно не в змозі підтримати інтелектуальну дискусію з невіруючими про нашу віру.
Своїм життям ми можемо показати, що християнська віра того варта. Багатьох невіруючих удалося цим завоювати. Але ще більше невіруючих відвертаються, тому що вони думають, що християнська віра - це лише захоплива фантазія. Для них було б чудово, якби існував Бог, який нас любить і турбується про нас, як це стверджує християнство, але таке прийняття бажаного за дійсне не вписується в суворі реалії реального світу.

Лінн Гарднер приймає цей виклик. У простому, переконливому стилі він подає твердження з Євангелії і закликає невіруючого переосмислити свою неперевірену філософію життя. Він кидає виклик невіруючому - перевірити життєві факти й чесно узгодити їх із тим, у що він вірить. Він закликає невіруючого бути послідовним і навернутися до справжнього пізнання Бога, світу та людини - інакше кажучи, прийняти християнський світогляд, який є глибинно послідовним і вписується в реалії Всесвіту щодо нас.

Подаючи цей матеріал, Лінн Гарднер виконав чудову роботу з пояснення навіть складних питань, ясно, із гумором і влучними прикладами, що складаються в захопливі й переконливі аргументи істинності християнства. Для пасторів, учителів недільних шкіл та мирян, що зацікавлені зустрітись в інтелектуальному виклику з невіруючими, ця книга буде безцінною. Ми повинні бути готовими дати підґрунтя для внутрішньої надії всім тим, хто в душі усвідомлює свою потребу й насправді глибоко прагне саме цього послання, яке ми, християни, хочемо їм надати.

купити книгу «На сторожі істини. Тверезий погляд на докази.» Лінн Гарднер