ЦЕ ЦІКАВО! ДАРВІНОВІ В’ЮРКИ

У 1830 році, під час подорожі на судні «Бигль», Чарльз Дарвін та інші дослідники звернули увагу на цих пернатих. Спочатку Дарвін уважав, що перед ним декілька різних пташок. Провівши ретельне дослі­дження, він дійшов висновку, що на остро­вах водиться 13 видів в'юрків, які, очевидно, походять від одного предка.

Найбільші видові відмінності галапа­гоських в'юрків стосуються їхнього роз­міру й форми дзьоба. В одних в'юрків дзьоб довгий і вузький, в інших - короткий і широкий, у третіх має форму гачка. Вияви­лося, що в кожній популяції форма дзьоба залежить від основної їжі пташок. Одні в'юрки живляться листям, другі - фрук­тами й паростками, треті їдять комах, а чет­верті - личинки або насіння. Дзьоб кожного виду виявився пристосованим до тієї їжі, яка переважала на цьому острові.

Така різноманітність форм дзьоба - результат адаптивної радіації. Судячи з усього, спочатку на Галапагоських ост­ровах мешкав лише один вид в'юрків. Перша пара мала генетичну здатність народжувати потомство з різними фор­мами та розмірами дзьоба.

Пізніше її потомство розсели­лося по всіх островах. Пташки, дзьоб яких найкраще підходив для добування того виду їжі, який доступний у їхньому аре­алі, виявилися більш присто­сованими до життя в цій міс­цевості. Поступово їх ставало тут усе більше, тому що їхнє потомство виживало, а потом­ство пташок, у яких виходило гірше, наприклад, просунути дзьоб у вузьку щілину під камінь, де ховаються комахи, у більшості гинуло. У результаті все потомство на цьому острові стало народжува­тися з необхідною будовою дзьоба.

Дарвін і його послідовники вважали, що відмінності в будові дзьоба виникли через генетичну мутацію, для якої потрібен був час. Тому вони стверджували, що при­родний відбір галапагоських в'юрків про­довжується тривалий час. Однак сучасні дослідження доводять, що в тривалому періоді часу немає необхідності.

Пітер і Розмарі Грант вивчають гала­пагоських в'юрків починаючи з 1973 року. Вони з'ясували, які кліматичні зміни впли­вали на доступність тієї чи іншої їжі на різ­них островах. Виявилося, що пташки змо­гли адаптуватися до змінених умов доволі швидко - упродовж кількох поколінь.

Дарвінові в'юрки - це класичний при­клад адаптації та природного відбору, але ніяким чином не приклад еволюції. Творець створив їхніх прабатьків із генетичною інформацією, яка містить більшу різнома­нітність можливих ознак. Залежно від змін середовища існування ті чи інші ознаки ста­вали домінуючими. Але в'юрки при цьому не перетворилися в когось іншого. Адапта­ція не може бути механізмом перетворення одних родів в інші.

І якщо ти почуєш, що дарвінові в'юрки слугують доказом теорії еволюції, знай: це не так. Навпаки, вони підтверджують біблійну розповідь про Творіння.

Купити підручник «Божий задум. Світ екосистем.»