Боже ім'я - Милосердя
«Сповідь має глибоке значення, тому що ми – соціальні істоти. Якщо ти не здатен говорити про свої помилки з ближнім, то будь певен, що ти не здатний говорити про них також і з Богом, і все закінчиться тим, що сповідатимешся перед дзеркалом, тобто, перед собою самим. Ми – суспільні істоти й прощення також має суспільні наслідки, тому що теж людство, мої ближні, суспільство поранене внаслідок мого гріха. Сповідатися перед священиком – це спосіб покласти своє життя у руки та серце іншої особи, яка в цю хвилину діє в ім’я Ісуса. Це спосіб бути конкретними та автентичними»
«Ой, отче, якби Ви знали моє життя, Ви би так не говорили! Я скоїв чимало лиха!». На це він відповів: «Ще краще! Іди до Ісуса, Йому сподобається, коли ти Йому про ці речі розповіси! Він про все забуде. Він має особливу здатність забувати. Він забуде, поцілує тебе, обійме та лише скаже: “І я тебе не засуджую; іди й більше не гріши”. Лише таку пораду тобі дасть. Якщо через місяць знову опинимося в такому стані?.. Повертаймося до Господа. Господь ніколи не втомлюється прощати, ніколи! Це ми втомлюємося просити прощення. Отож, ми повинні просити благодать не втомлюватися просити прощення, тому що Він ніколи не втомлюється прощати»
«Гріх – це щось більше, ніж пляма, – пояснив він. – Гріх – це рана, яку слід лікувати, обробити. Я вжив цей вислів, щоб підкреслити, що піти до сповіді, це не віднести одяг до хімчистки»
до сповідників: «Говоріть, терпеливо вислуховуйте, насамперед, кажіть людям, що Бог їх любить. А якщо сповідник не може дати розгрішення, то нехай пояснить чому і, в будь-якому випадку, дасть благословення. Божа любов існує також і для тих, хто не може отримати Святе Таїнство: також і цього чоловіка чи жінку, цього юнака чи дівчину Бог любить та шукає їх, також і вони потребують милосердя. Будьте лагідними з цими людьми. Не віддаляйте їх, бо люди дуже страждають. Бути сповідником – велика відповідальність. Сповідники мають перед собою загублених овечок, яких Бог дуже любить, і якщо не дати їм відчути Божу любов і милосердя, вони відійдуть і вже, можливо, ніколи більше не повернуться»
«Церква показує своє материнське обличчя, обличчя матері зраненому людству. Вона не чекає, що поранені постукають до неї в двері, вона йде шукати їх по вулицях, знаходить їх, обіймає, лікує, дає їм відчути, що їх люблять»
«Крихкість того часу, в якому ми живемо, — вважати, що немає можливості спокутувати гріхи, немає руки, яка тебе підніме, обіймів, які тебе врятують, вибачать, заспокоять, занурять у безкінечну любов, терплячу, вибачаючу, що знов повертає тебе на праведний шлях. Ми потребуємо милосердя»
«Треба ввійти в темряву, в ніч, через яку йдуть багато наших братів. Бути спроможними увійти з ними в контакт, дати їм відчути нашу близькість, не дозволяючи цій темряві огорнути нас і на нас вплинути. Йти до вигнанців, грішників не означає дозволити вовкам увійти у вівчарню. Це означає — постаратися зібрати всіх, свідчити про милосердя, яке ми спробували першими, ніколи не піддаючись спокусі відчути себе праведними або досконалими. Чим більш ми усвідомлюємо нашу убогість і наш гріх, чим більше ми відчуваємо на собі любов і безмежне милосердя Бога, тим більше ми будемо здатні дивитися на цих «поранених», яких ми зустрічаємо на нашому шляху, з щирим поглядом і милосердям. І в такий спосіб уникати наставлення тих, хто судить і осуджує інших з висоти своєї власної безпеки, шукаючи скалку в оці інших, не помічаючи колоди у своєму. Ми завжди повинні пам'ятати, що наш Бог робить більше свята для того грішника, що повертається у вівчарню, ніж для дев'яноста дев'яти праведників, які не потребують розкаяння»
купити книгу «Боже ім'я - милосердя» Папа Франциск