Соціолог Макс Вебер став свідком глобальної модернізації, яка відбувалася по всій Європі наприкінці XIX — на початку XX століття. Шукаючи відповідь на питання, що є поштовхом до цих перетворень, Вебер дійшов висновку, що це не стільки поява нових технологій чи економічна політика, скільки трансформація парадигми мислення, спричинена Реформацією. На думку автора, поширення протестантизму спричинило зміни морально-етичних принципів, ставлення до праці та ролі людей у суспільстві, і як результат — стало вихідною точкою для появи капіталізму.
На переконання Вебера, роль релігійних переконань є важливим фактором, який впливає на повсякденні справи, у тому числі на прагнення до збагачення та власності. Для підтвердження цієї теорії, він посилається на американського мислителя і політичного діяча Бенджаміна Франкліна.

Реформація помітно вплинула на ставлення до роботи, внаслідок чого будь-яка професія сприймалася як складова загального блага та вияв Божого благословення, як і будь-яке «священне» покликання (нім. Beruf, англ. Calling).

Підкреслюючи відмінність робочої етики в протестантизмі у порівнянні з католицтвом, Вебер описує звичні проблеми з якими мають справи підприємці з працівниками в докапіталістичну добу: сільськогосподарські підприємці намагаються підвищити продуктивність праці шляхом підвищення заробітної платні, сподіваючись, що таким чином змусять працівників більше цінувати свій час та працювати більше. Проте, в результаті, у докапіталістичних суспільствах це найчастіше призводило до зниження інтенсивності серед працівників. Вони прийшли до висновку, що можуть заробити ті ж самі кошти за коротший період часу та більше відпочивати. На переконання Макса Вебера причиною цього є негативні наслідки традиціоналізму, який формується під впливом релігійного виховання. Крім цього він доходить висновку, що в суспільствах, у яких більше протестантських віруючих існує більш розвинута капіталістична економіка. З практичної сторони це стало можливо завдяки впровадження раціональної організації праці, що лежала в основі економічного раціоналізму.

Він розглядає дух капіталізму як ідею та відчуття найбільш раціонального прагнення економічної вигоди: «У цьому специфічному сенсі ми використовуємо поняття "дух капіталізму" для означення відносин, які у гонитві за покликанням, прагнуть систематичного збагачення для власної вигоди у стилі повчань Франкліна». Звичайно, всі моральні правила Франкліна мають утилітарну спрямованість: чесність корисна, бо вона приносить кредит, те ж саме можна сказати і стосовно пунктуальності, старанності, поміркованості — і саме завдяки цьому вони і є чеснотами — з чого, між іншим, можна зробити висновок, що, наприклад, і видимість чесності може дати той же наслідок.

Вебер стверджує, що цей дух не обмежується західною культурою, якщо розглядати його як вияв індивідуального ставлення, проте такі особистості — яких він називає героїчними — не спроможні самі по собі створити новий економічний порядок (капіталізм). Крім цього він зазначає, що «дух капіталізму» може бути відірваним від релігії, і що ці затяті капіталісти були ревними противниками Церкви або байдужими до неї. Таким чином Вебер відмовляється від узагальненого розуміння капіталізму і допускає існування двох його різновидів — раціонального і спекулятивного.

«Протестантська етика і дух капіталізму» є спробою пояснення зв’язку між віросповіданням і соціальними розшаруваннями, аналізує комплекс психологічних й культурних факторів, що сприяють поширенню капіталізму та утвердженню ринкових відносин в економіці.

Особливу увагу Вебер надає вивченню професійної етики протестантизму, зокрема, пуританського аскетизму та Лютерівської концепції покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського й політичного життя Заходу.

Вебер показує, що деякі течії протестантизму, особливо об’єднані ідеєю пуританського аскетизму, зокрема, кальвіністи, методисти, пієтисти і анабаптистські (баптисти, меноніти, квакери), сповідують такий спосіб повсякденного життя, який спрямований на здобуття економічного блага, вбачаючи у цьому прояви етичної та духовної значимості. Таке ставлення до життя не є самоціллю само по собі. Радше за все, воно було закономірним результатом інших доктрин віри, що сприяло плануванню, працелюбству (лат. industria) і самовіддачі у прагненні до мирських благ.

ДЛЯ КОГО ЦЕ ВИДАННЯ
Книжка для всіх, хто цікавиться соціальними процесами, історією церкви, релігії та політологією.
ЧОМУ ЦЯ КНИЖКА
У цій класичній праці, що побачила світ 1905 року, Вебер торкається таких понять, як «професійна етика протестантизму», «дух капіталізму», і розглядає питання покликання та економічної вигоди.

ЦИТАТИ
Про капіталістичний дух
"Один із конститутивних компонентів сучасного капіталістичного духу, і не лише його, а всієї сучасної культури, — раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання — постав (і наша праця присвячена доведенню цього) із духу християнської аскези"

Про ставлення до праці
"Цілком очевидно, що виняткове прагнення здобути потойбічне спасіння, виконуючи професійні обов’язки, розглядаючи їх як своє покликання, і сувора аскеза, якій церква підпорядкувала насамперед неімущі класи, сприяли зростанню «продуктивності» праці в капіталістичному, значенні цього слова. Ставлення до праці як до покликання стало для сучасного робітника так само типовим, як і аналогічне ставлення підприємця до наживи"

Про витоки формування сучасної «економічної людини»
"Скрізь, де утверджувалось пуританське світовідчуття, воно за всіх обставин сприяло усталенню буржуазного, раціонального з економічного погляду способу життя, що, звичайно, було набагато важливіше за просте стимулювання росту капіталів. Пуритани були головними і єдиними послідовними представниками цієї тенденції. Пуританізм стояв біля колиски сучасної «економічної людини"