«Історія УГКЦ за 90 хвилин» - це нове популярне видання, яке в доступній формі описує історію Української Греко-Католицької Церкви від початків християнства на території України до сьогоднішнього дня.
Книжка написана в стилі «просто про складне» - для того, щоб той, хто мало знайомий з історичним шляхом українських греко-католиків, зміг охопити цілісну картину перебігу подій за досить короткий час. Текст книги доповнено оригінальними цитатами відповідних епох, а також відповідними картами, які покликані допомогти Читачеві "відчути" і "побачити" цю непросту історію.
«Часом скидається, що назва УГКЦ і зміни в ній відображають сам історичний шлях українського народу, якого Бог поставив на перехресті різних впливів: Сходу і Заходу, Півдня і Півночі. УГКЦ є наглядним прикладом того, як цю непевність «життя на перехресті» можна творчо спрямовувати в позитивному напрямку».
«Присутність у назві Церкви означення «Українська» не обмежує її кордонами лише українського народу. До УГКЦ належать не лише українці, а й англійці, американці, ірландці чи навіть китайці. Всі ці люди відкрили для себе не так етнічний вимір Церкви, як унікальну християнську традицію, якою український нарід збагатив вселенську Церкву».

ВІД АВТОРА

Що це за книга і чому вона є саме такою? Гадаю, багато хто з Читачів бачив на власні очі чи принаймні чув про існування популярної серії видань, у яких коротко викладено суть того чи того явища або життєпис і вчення якогось філософа. Такі книги, як, наприклад, «Платон за 90 хвилин» чи «Святий Августин за 90 хвилин», пропонують Читачеві коротку, але змістовну мандрівку в світ знань із певної сфери. Звичайно, що за ці умовні 90 хвилин навряд чи можливо всесторонньо і глибоко увійти в тему чи вчення якогось мудреця. На дослідження Платона, чи навіть бодай одного з його діялогів, може піти ціле свідоме життя. Тому, звісно, редактори й автори таких видань змушені зупинятись на головному, на найбільш загальних поняттях та рисах явища, яке вони описують. Зрештою такі невеличкі видання, ціль яких сказати «просто про складне», не призначені для фахівців у тій галузі, якої книги стосується.
Вони спрямовані радше до тих, хто бажає розширити свій кругозір, проте не має ні часу, ні натхнення для «глибокого занурення». Хоча не виключено, що для якогось майбутнього «платонознавця» книжка «Платон за 90 хвилин» стане лише першою і дасть поштовх для подальших студій.
Книга, яку Ви тримаєте в руках, має схоже завдання. Адже не кожен із легкістю знайде час для прочитання великих і детальних праць з історії Української Греко-Католицької Церкви. Хоча це не було б зайвим, але будьмо реалістами. Тож ця книга не для тих, хто бажав би глибоко зайнятись вивченням історичного шляху українських греко-католиків. Її суть є узагальнююча і ознайомча, це картина, написана широким пензлем без промальовування дрібних деталей.
Як автор, я розумів усі небезпеки таких узагальнень і спрощень, особливо в такій тонкій сфері, якою є історична наука, особливо історія Церкви. Ми не раз були свідками яскравих прикладів того, як надто спрощена і узагальнена історія ставала причиною нових історичних катастроф і трагедій. Спрощення й узагальнення несуть у собі ще одну небезпеку. Сучасна людина живе як білка в колесі – шалений темп часто не дає їй можливости зупинитись і серйозно поміркувати про будь-що більше десяти хвилин, а надмір інформації наскільки потужно бомбардує її, що вона вже просто не здатна сприймати цю інформацію вдумливо і критично. З цього народжується такий наслідок, який можна було б назвати «ілюзією всезнання». Людина немов знає щось про все, а реально не знає ні про що.
Але знову ж таки це не привід не писати коротких книг про великі речі. Справа ризикована, але необхідна. Перш за все тому, що знайдеться чимало тих, кому вона таки стане в пригоді, не зашкодить, а навпаки – піде на користь.
А тепер трішки про саму форму цієї книги. Ця книжка про історію в тисячу років, і Читач одразу зауважить, що періоди цієї історії розподілені тут доволі нерівномірно. Деякі розділи охоплюють кілька століть, а інші – присвячені десятиліттям. Перш за все це помітно, якщо зіставити виклад більш ранньої історії та сучасної. Причиною такої непропорційности уло те, що детальніший виклад ближчих нам подій, на думку упорядника, дасть Читачеві краще розуміння сучасного становища УГКЦ. Узагальнюючий і короткий виклад зумовив ще одну особливість цієї книжки: не всі факти історії в ній достатньо висвітлені. Тут хочеться пригадати слова о. Фредеріка Коплстона, який у вступі до своєї дев’ятитомної історії філософії писав, що розмір гардеробу королеви Єлизавети і поразка в визначальній битві – дуже різнопланові факти історії і при їх викладенні це варто враховувати. Тож у такій стислій книзі, як ця, до уваги було взято лише найважливіші віхи історії, її переломні моменти.
Ще однією особливістю цієї книги є цитати з відповідних епох. Вони подані тут із двох причин: перш за все для того, щоб Читач зміг відразу почути «голос часу», «пряму мову» так би мовити, а з іншого боку це значно урізноманітнило й освіжило монотонний виклад подій і фактів. Наприкінці книги поміщено також невеликий список доступної літератури з історії УГКЦ, який допоможе Читачеві поглибити знання, якщо він матиме таке бажання. Там-таки подано картографічні та схематичні додатки, які, сподіваюся, полегшать сприйняття змісту, додадуть йому візуального характеру.
Тут же хочу подякувати тим людям, чия допомога в написанні цієї праці була неоціненною. Насамперед це кандидат історичних наук, журналіст, релігієзнавець Володимир Мороз, який зробив перше редагування основного тексту, а також подав ідею щодо використання оригінальних цитат у тексті й допоміг частину з них знайти. Володимир також є автором переважної більшости тих частинок тексту, які присвячені впливу Церкви на українську культуру, соціяльному виміру діяльности Церкви у третьому тисячолітті, а також низки критичних виправлень та доповнень у цілому. За рекомендації стосовно опрацювання мап, схем та інших фактологічних моментів тексту хочу подякувати кандидатові історичних наук, завідувачеві катедри церковної історії Українського Католицького Університету Олегові Турію. Подяки заслуговує й уся редакція Релігійно-інформаційної служби України, на замовлення якої колись був зроблений перший варіянт такої короткої історії, а також – богословський редактор видавництва «Свічадо» доктор Тарас Шманько. І наостанок без лукавства скажу, що всі позитивні сторони цієї книги – це заслуга тих, хто допомагав її робити, а всі помилки і недоліки беру на себе.