На сторінках молитовного щоденника місіонерка оплакує втрату доньки й виражає глибину своїх відчуттів - від образи на Бога й розгубленності до внутрішнього миру й утішення попри скорботу. Авторка оголює перед читачами вразливу частку своєї душі, називаючи речі своїми іменами: біль, гнів і образа на Бога. Оте безкінечне "Чому?", що залишається без відповіді. Так, християни страждають, коли помирають близькі. Попри все, материнське серце раптом сповнюється "миром Божим, що вищий за всяке людське розуміння" й нарешті відпускає те, за що трималося й що тримало його. Ліенн приймає дійсність, з якою потрібно якось жити далі. Ви почуєте розмови авторки з Богом, її внутрішній діалог та богословські роздуми. Дізнаєтеся і про життєвий шлях дитини місіонерів, що раптово обірвався через падіння зі скелі.